Методологічні підходи до роботи з соціально дезадаптованими неповнолітніми

Грись Антоніна Михайлівна,

кандидат психологічних наук, доцент,

старший науковий співробітник Інституту психології

імені Г. С. Костюка НАПН України

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО РОБОТИ З СОЦІАЛЬНО ДЕЗАДАПТОВАНИМИ НЕПОВНОЛІТНІМИ

Анотація. У статті розкрито можливості та обмеження традиційних напрямків психотерапії у роботі із соціально дезадаптованими неповнолітніми когнітивно-біхевіорального, емоційно-стресової психотерапії, духовно орієнтованих напрямків. Висвітлено досвід застосування у психологічній практиці наступних методологічних підходів: асоціативного, візуально-наративного, технологічного як найдієвіших у процесі роботи з девіантами. Зроблено висновок про те, що серед механізмів, які є причиною девіацій і стають наслідком складних особистісних порушень неповнолітніх, ключовим є Образ Я із його свідомими та несвідомими механізмами функціонування, що визначають поведінку особистості у соціокультурному середовищі.

Ключові слова: методологічні підходи: візуально-наративний, асоціативний, технологічний, соціально дезадаптовані неповнолітні, образ Я, духовність.

Грись Антонина Михайловна

МЕТОДОЛОГИЧЕСКИЕ ПОДХОДЫ К РАБОТЕ С СОЦИАЛЬНО ДЕЗАДАПТИРОВАННЫМИ НЕСОВЕРШЕННОЛЕТНИМИ

Аннотация. В статье раскрыты возможности и ограничения традиционных направлений психотерапии в работе с социально дезадаптированными несовершен- нолетними когнитивно-бихевиорального, эмоционально-стрессовой психотерапии, духовно ориентированных направлений. Освещен опыт применения в психологической практике следующих методологических подходов: ассоциативного, визуально- наративного, технологического как наиболее действенных в процесе работы с девиантами. Сделан вывод о том, что среди механизмов, которые являются при- чиной девиаций и становятся следствием сложных личностных нарушений несовер- шеннолетних, ключевым является Образ Я с его сознательными и бессознательными механизмами функционирования, определяющими поведение личности в социо- культурной среде.

Ключевые слова: методологические подходы: визуально-наративный, ассоциативный  технологический, социально дезадаптированные несовершеннолетние, образ Я, духовность.

 

Grys Antonina Mykhaylivna

METHODOLOGICAL APPROACHES TO WORK WITH SOCIALLY MALADJUSTED JUVENILES

Abstract. The paper describes potentials and limitations of traditional psychotherapeutic approaches to work with socially maladjusted juveniles: cognitive- behavioural, emotional stress psychotherapy, inward-oriented approaches. Experience of application into psychological practice of following methodological approaches: associative, visual and narrative, process-oriented was discussed as the most efficient approaches for deviant youth correction. The conclusion was made that among the mechanisms that cause deviation behaviour and are the result of juvenile’s complex personality disorders the key one is a self-image with its conscious and unconscious functional mechanisms that determine person’s behaviour in social and cultural environment.

Key words: methodological approaches: visual and narrative, associative, process-oriented; socially maladjusted juveniles, self-image, inwardness.

Постановка проблеми

Актуальність проблеми дослідження. Проблема адаптації неповнолітніх до соціокультурного середовища не є новою. Дезадаптивні форми та види поведінки тією чи іншою мірою виявлялися в усі історичні часи, і відповідно кожна історична епоха намагалася віднайти свої специфічні підходи до вирішення цієї проблеми. Не є виключенням і наш час.

Незважаючи на давню історію існування проблеми дезадаптації неповнолітніх, пошук нових способів і прийомів з її подолання триває досі.

Як показує наш досвід наукової і практичної діяльності у цьому напряму, сьогодні серед практикуючих психологів існують проблеми із розпізнаванням дезадаптивних проявів серед неповнолітніх на ранніх етапах їх виникнення, формалізацією даних діагностичних процедур, а також обґрунтуванням та кваліфікованим поясненням психологічних механізмів функціонування тих чи інших феноменів, симптомокомплексів, що характерні для девіантів. Адже психологічні механізми, які підтримують існування психологічної проблеми, і є мішенями психотерапевтичного впливу.

Ідентифікація, або як сьогодні прийнято говорити «зчитування», «сканування», проблем клієнта потребує чітких і послідовних схем аналізу, алгоритмів, підходів, які б допомагали створювати загальну картину особистісних порушень дітей, на основі яких було можливо вибудовувати ефективні корекційні програми.

Крім того, спостерігаючи за психологами-практиками у процесі роботи з дезадаптованими неповнолітніми, доходимо висновків, що для них головною є техніка роботи, інструмент, а питання обґрунтування її теоретичних основ і розуміння механізмів дії залишаються поза увагою.
Практичні психологи зазначають, що випадки, з якими вони працюють, завжди унікальні, тому узагальнених знань завжди недостатньо для розв’язання конкретних професійних завдань на практиці. Водночас психолог-практик, маючи базові методологічні орієнтири й узагальнюючи індивідуальні випадки із практики, здатен сформулювати нові закономірності, які також можуть слугувати основою для розробки нових підходів до роботи з клієнтами.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Проблеми методології психології широко висвітлюються сьогодні у працях дослідників (C. Максименко, Г. Балл, А. Юревич, Н. Чепелєва, М. Смульсон, В. Семиченко, А. Льовочкіна, Н. Максимова, Ю. Швалб), які розглядають різні аспекти конструювання психологічних знань у цілому та зазначають деяку розірваність академічної та практичної психології.

Автори по-різному визначають зміст і завдання, пріоритетні напрямки психо- логічних впливів та відзначають недостатню розробленість концепцій психологічної допомоги дезадаптованим неповнолітнім, які не мають чітких визначень і основних положень [8].

Причини такого стану речей лежать як у сфері суто технічних, так і проблем методологічно-концептуального характеру. Оскільки адаптаційні процеси найбільше витягнуті у часі, для їх здійснення важливе існування фундаментальної філософської (методологічної) бази [9].

У зарубіжній психологічній і медичній науках склався підхід до реабілітації з акцентом на адаптацію пацієнта до свого статусу і переорієнтації цілісної особистості на більш ефективне використання збережених ресурсів. При такому підході компен- сація дефекту стає другорядним завданням [8].
Останнім часом деякі автори висловлюють думку про те, що ефективна психо- терапія має бути своєрідною духовною практикою [6].

А.Мінделл використовує поняття «духовний мета навик», маючи на увазі вірування, переконання, почуття психотерапевта, які одушевляють процес психотерапії, але не можуть бути зведені до теорії та технік8.

Метою статті є висвітлення можливостей застосування методологічних підходів у психологічній практиці.

Виклад основного матеріалу

Спираючись на досвід застосування методологічних підходів у процесі надання психологічної допомоги, і психологи-практики, і науковці відзначають їх недоліки та переваги для роботи з девіантами.

Як зарубіжні, так і вітчизняні автори вказують на обмеження традиційних моделей психотерапії у роботі з соціально дезадаптованими неповнолітніми, зокрема тих, які передбачають підвищену конфронтаційність у процесі індивідуальних чи групових занять, пов’язуючи це із підвищеною вразливістю останніх у міжособистісних контактах та ригідними механізмами захисту (Foulke Keller, 1976) [4].

У зв’язку з цим підкреслюється цінність методів арттерапії, які дають змогу здійснювати процес терапії більш м’яким, невимушеним способом.

У свою чергу Адельман і Кастріконе вказують на таку характерну рису наркозалежних, як соціальна ізоляція, і підкреслюють цінність арт-терапії як засобу її подолання, оскільки вона надає можливість їм використовувати символічні засоби комунікації у якості більш психологічно безпечних інструментів спілкування у порівнянні з мовою (Adelman, Castricone, 1986). На основі отриманого досвіду символічної комунікації учасники занять можуть потім розвивати й інші форми кон- такту один з одним. Арт-терапія дає можливість девіантам підвищувати самооцінку, допомагає позбутися відчуття неповноцінності, а також дає змогу здійснювати контроль над емоціями і долати схильність до їх імпульсивного відреагуванння.

Близьким до арт-терапії є підхід, розроблений М. Бурно (1990), який призна- чений, головним чином, для пацієнтів з дефензивними розладами без гострих психо- тичних порушень (тобто з обтяжливим переживанням своєї неповноцінності). Автор вказує на зв’язок цього методу з терапією творчістю, але одночасно відзначає і його своєрідність: 1) пронизаний тонким клініцизмом, тобто узгоджується із клінічною картиною і захисними силами пацієнта, що виявляються в ній; 2) спрямований на навчання хворого прийомам цілющого творчого самовираження із усвідомленням суспільної корисності своєї праці і свого життя в цілому. Мета методу — допомогти хворому розкрити свої творчі можливості. Метод є практичним вираженням концепції емоційно-стресової психотерапії Рожнова, що звернена до духовних компонент особистості [1].

У цьому ж руслі працюють автори візуально-наративного підходу (У. Халкола, О. Копитін, 2012) у психотерапії, який передбачає поєднання будь-якого візуального матеріалу (фотографій, малюнків, відеозаписів) із усними чи письмовими повідом- леннями. В одних випадках це розгорнутий коментарій автора до фотографії чи малюнка, в інших — створення клієнтом літературно-художнього тексту. Крім того, різноманітні оповіді, включаючи поезію, казки, притчі тощо, можуть застосовуватися як стимул для образотворчої діяльності, вибору чи створення фотографій [7].

Наведемо коротко опис можливих способів роботи з фотокартками. Їх можна застосовувати як у роботі з соціально дезадаптованими неповнолітніми, так і у процесі підготовки майбутніх психологів до роботи з ними. А також як в індивідуальній, так і в груповій формах роботи.

Наведемо приклад реалізації цього підходу у власній психологічній практиці. Ведучий може визначати тему, з якою має бути пов’язана фотографія, яка обирається:

  •  відчуття на початку групової роботи;
  • очікування і потреби;
  • особистий досвід, пов’язаний із означуваною темою;
  • проблемна ситуація;
  • карта, яка найбільше відповідає стану клієнта;
  • що є для клієнта найважливішим у житті в цей момент;
  • як клієнт сприймає людські стосунки;
  • надії і фантазії клієнта.

Запитання:

  •  Чому Ви обрали саме цю фотографію?
  •  Які відчуття, думки, фантазії вона у Вас викликає?
  •  Які спогади пов’язані з нею?
  •  Чи бажаєте Ви розповісти історію, яка навіяла вибір цієї фотографії?
  •  З ким Ви б хотіли розглянути цю фотографію?
  •  Що Ви відчуваєте, коли обговорюєте цю фотографію?
  •  Яку фотографію із набору Ви б не стали обирати ні за яких обставин і чому?
  •  Яку назву Ви б могли дати цій фотографії?

При роботі з психічною травмою і кризовими станами можуть застосовуватися такі запитання:

  •  Яка фотографія може означати момент кризи?
  •  Яка фотографія може відображати те, що Вас найбільше всього турбує в даний момент?
  •  Яка фотографія дає відчуття безпеки і внутрішньої рівноваги?
  •  Яка фотографія може відображати поворотний момент у переживанні кризи?
  •  Що є метою у подоланні кризової ситуації?

Клієнтам можуть задаватися також домашні завдання:

  •  Написати історію, лист чи вірш.
  •  Знайти фотографію чимось схожу на вибрану.
  •  Зробити одну або кілька власних фотографій, які могли б бути продовженням вибраного образу.

Перевага візуально-наративного підходу полягає у можливості глибокого осмислення життєвого досвіду клієнта, що спирається на його активність. Застосування візуально-наративного підходу може бути пов’язане із створенням своєї «історії», яка відображає власну картину світу і різні життєві події в їх тісному взаємозв’язку. Значна увага в рамках візуально-наративного підходу надається рефреймінгу, тобто змінюванню смислу різних подій в особистій історії клієнта, а також житті його сім’ї, роду, країни. Це дає змогу клієнту знайти новий ракурс сприйняття життя. Застосування візуально-наративних прийомів забезпечує психологічну інтеграцію, а в багатьох випадках – також і зміну, і розвиток Образу Я особистості.

М.Ніколз и Р.Шварц (Nichols, Schwartz, 2004) зазначають, що наративні психотерапевти у своїй роботі з клієнтами переносять фокус уваги із зміни їх пове- дінки на зміни значення їх особистого досвіду. Д.Гольденберг і Г.Гольденберг (Goldenberg, Goldenberg, 2004) вважають, що наративні психотерапевти допомагають своїм клієнтам побачити, що життя допускає потенційну можливість створення безлічі історій (життєописів) і різні варіанти інтерпретації вчинків і стосунків (інтер- претативний підхід) [4].

Наративний підхід нерідко пов’язаний із створенням письмових текстів, які передають життєвий досвід клієнтів. Слід зауважити, що письмове висловлювання виявляється для деяких людей безпечнішою і комфортнішою формою вираження своїх уявлень і фантазій, ніж усна мова, оскільки дає змогу їм захистити свої особисті межі у випадку недостатньої довіри до терапевта чи групи. Це також сприяє досягненню більш високої концентрації на відчуттях і контролю над ними в момент створення оповіді.

Процес візуально-наративної психотерапії, як правило, потребує послідовного розв’язання трьох основних завдань:

  • екстерналізація проблеми (фокусування уваги на проблемі і надання їй суб’єктивної значущості);
  • формулювання психотерапевтичних (ключових) питань, пов’язаних із пошуком особистісного смислу представленої проблеми або ситуації; когнітивне опрацювання доповідного матеріалу;
  • знаходження і позначення унікальної перспективи і співконструювання альтернативних історій життя.

Розв’язання цих завдань може бути пов’язане із застосуванням відповідних психотерапевтичних прийомів і технік.

Алгоритм асоціативного підходу у роботі із соціально дезадаптованими неповнолітніми може бути таким:
1. Виявлення сутності проблеми чи явища із соціально дезадаптованим неповнолітнім.

2. Застосуваннякреативногометоду,наприкладметодувипадковихоб’єктів:

а) взяти будь-яку книгу і випадковим чином вибрати з неї три слова (іменники);

б) визначити властивості об’єкта (відповідь на запитання: який?), або якісні
властивості гештальта;
в) опрацювати так само (пункти б і в) два інші об’єкти.

3. Узагальнити виділені характеристики для майбутньої роботи з соціально дезадаптованими неповнолітніми і створити на основі цього узагальнення єдину концепцію.

4. Структурувати концепцію у вигляді схеми, моделі.

5. Створитиабопідібратитексти,процедуриівправи,щодаютьзмогуреалізувати концепцію психологічної допомоги (останній пункт в якості домашнього завдання).

Цей підхід дає змогу актуалізувати цінні ідеї зі сфери несвідомого, щоправда продукти зазначеного підходу необхідно добре опрацьовувати, застосовуючи технологічний підхід.

Технологічний підхід передбачає цілеспрямованість і систематичність у створенні концепції надання психологічної допомоги соціально дезадаптованим неповнолітнім. Побудови плану, процедур, інструкцій і алгоритмів (Є. Сидоренко).

Технологічний підхід на противагу асоціативному легше викласти і передати, ніж асоціативний.

Технологія – це точний словесний опис і/або графічна схема послідовності дій, алгоритмізація.

Технологічність у роботі із соціально дезадаптованими неповнолітніми – це систематичне опрацювання природи соціальної дезадаптації неповнолітніх (витоків і чинників) шляхом актуалізації пам’яті і досвіду, аналізу літератури, інформації, отриманої із спілкування з девіантами, вивчення документів й інших джерел для створення чіткої концепції, визначення основних завдань і планування результатів, програми дій, а також алгоритму дій для себе і для клієнта.

Послідовність технологічного підходу така:

  1. створення технологічної концепції;
  2. створення технологій, які передаватимуться соціально дезадаптованим неповнолітнім;
  3. створення технологій, якими користуватиметься психолог.

Часто психолог більше піклується про себе, задаючи собі питання, що він буде робити сам, тоді як корисніше було б поцікавитися, який перед нами клієнт, яка специфіка його проблеми. Адже у руслі технологічного підходу у центрі уваги мають бути саме технології для клієнта, якими він зможе скористатися і після роботи з психологом, причому вони мають бути подані у вигляді певної системи.

На думку Шевченко і Добридень, головними умовами ефективності когнітивно- поведінкової терапії у дітей і підлітків є швидкий і частий зворотній зв’язок (повернення інформації про наслідки поведінки); детально розроблена система заохочень і підкріплень; використання щоденників, графіків й інших показників руху вперед5.

Когнітивно-поведінкові принципи корекції поведінки.
1. Батькам пропонується скласти список поведінкових проблем підлітка:

  • проблеми мають бути конкретизовані
  • «абстрактні» нотації малоефективні;
  • не слід давати замість проблем оцінку особистісних якостей підлітка;
  • важливо відокремити батьківське ставлення до підлітка (однозначно приймає) від засудження конкретних форм дисфункціональної поведінки.

2.Складання сходів (ієрархії) проблем. На одній сходинці знаходиться, як правило, одна проблема. Не можна «перестрибувати» щаблі, за винятком ситуацій, пов’язаних з небезпекою для підлітка або оточуючих осіб.
На цьому етапі батькам дається завдання аналізувати і протоколювати ситуації, пов’язані із проблемною поведінкою:

  • стимули, попередні ситуації;
  • стан підлітка в момент пред’явлення стимулу (втомився, засмучений, захоплений грою тощо);
  • актуальна поведінка;
  • негайні поведінкові реакції підлітка.

На підставі аналізу проблемних ситуацій складається каталог підкріплень і
покарань в якості позитивних і негативних стимулів, модифікують поведінку. Ведеться своєрідна «домашня бухгалтерія», у ході якої батьки підраховують накази, прохання, конфлікти, звернення до підлітка за порадою для себе (якщо батьки просять у підлітка поради, їх авторитет в очах підлітка підвищується, оскільки підліток піднімається на рівень дорослого).

3. Розробка ефективних прийомів управління поведінкою. Вони спираються на традиційні прийоми педагогіки: заохочення, примус, покарання.
Заохочення бажаних форм поведінки підлітка має поєднуватися з використанням прийомів «наснаги».

До них належать:

  • аванс (випереджальна нагорода);
  • реальність обіцяної нагороди;
  • включення корекційного завдання в ігровий сюжет, який захоплює підлітка;
  • несподіваний прояв довіри (в колонії, очолюваній А. Макаренком, «нечистому на руку» вихованцю довіряли закупівлю продуктів для всього колективу);
  • підкреслення успішності зусиль підлітка («У тебе виходить!»);
  • вираз віри в сили і здібності підлітка;
  • підключення егоцентричних установок (різні форми «показових виступів»); мотивація за рахунок цікавості;
  • використання азарту, обумовленого змаганням, суперництвом; прийом «амністія» – безумовне пробачення колишніх «гріхів»;
  • творча мотивація.

Опосередкована стресова психотерапія націлена на створення відчуття страху за своє самопочуття, здоровя і навіть життя у разі повернення до вживання алко- голю5. Опосередкована стресова психотерапія застосовується у різних варіантах: метод «кодування» за О. Довженком, умовно-рефлекторні аверсивні методи, методи, засновані на підшкірній або внутрішньомязовій імплантації дисульфіраму (напри- клад, «Еспераль»), методи, що ґрунтуються на імплантації сторонніх тіл в «активні зони» (один з найбільш відомих серед них метод “Пролонг-2”, який передбачає імплантацію особливої металевої сферули під шкіру тім’яної ділянки).

Емоційно-стресову й опосередковану стресову психотерапію характеризують пасивність пацієнта у процесі лікування, патерналізм з боку терапевта, відпові- дальність останнього за результат лікування. На нашу думку, ці характеристики є суттєвим недоліком цих методів, оскільки не відчуваючи себе відповідальними за результат лікування, хворі не здатні його контролювати і докладати власних зусиль для досягнення результату.

Поведінкова і когнітивна терапії у традиційних формах застосування також виявляють невисоку ефективність. Причини такого стану речей – незадіяність сфери цінностей. Поведінкова психотерапія часто активізує опір лікуванню, оскільки зміни в поведінці без змін у ціннісно-смисловій сфері призводять до незбалансованості мотиваційних спрямувань, що виявляється у переживанні пацієнтами внутрішнього дискомфорту, емоційного напруження, тривоги [3].

Ю. Валентик наголошує, що для психотерапії дезадаптованих важливо дотри- муватися континуального підходу, який виходить із системності, багаторівневості і полімодальності впливів8. Він пише, що несистемний вплив на начебто автономний патологічний симптом принципово неадекватний, тому що він «б’є мимо запізню- ється (розвиток симптому зміщується в майбутнє) легко блокується психологічним захистом легко відділяється від патологічного процесу і розвивається елімінується патологічною субособистістю або інкапсулюється в ній».

Серед психологічних впливів особливе місце належить духовним. Духовно орієнтовані програми спрямовані на задіяння цілей і цінностей клієнта, тобто пере- дбачають вплив на його смислову сферу [2].

На думку Л.Щербини, духовно орієнтовані методи є одними з найефективніших, оскільки вони спричинюють зміни у смисловій сфері особистості [8].

Психологічною підструктурою особистості, яка найбільше має змінюватися у процесі надання психологічної допомоги соціально дездаптованим неповнолітнім, на наш погляд, є Образ Я, що визначає відповідний характер поведінки особистості у соціокультурному середовищі.

Висновки

Розкриваючи сучасні підходи до адаптації неповнолітніх, ми дійшли висновку, що на сьогодні як зарубіжні, так і вітчизняні автори все частіше звертаються до непрямих психологічних впливів, які переважно орієнтуються не несвідому сферу психіки та механізми її функціонування.
Ключовим у роботі із соціально дезадаптованими неповнолітніми, на нашу думку, є асоціативний підхід у різних його модифікаціях, який дає змогу «обхідними» шляхами об’єктивувати проблему клієнта та зробити очевидними для нього існуючі проблеми.

Вибір методологічних засад психокорекційного впливу залежить від теоретичних орієнтацій психолога, специфіки проблеми та особистісних характеристик дезадаптованих неповнолітніх.
Описані принципи та підходи психологічної корекції позначають основні акценти у роботі з девіантами і є відкритими для подальшого вдосконалення та розвитку.

Перспективи подальших розвідок у цьому напрямі

У перспективі цікаво було б визначити ступінь співвідношення між принципами і підходами до роботи із дезадаптованими неповнолітніми й умовами їх реконструкції у процесі підготовки психологів до роботи з означеною категорією дітей.

Список використаних джерел

  1. Агеева Л. Г. Социально-психологическая дезадаптация современных школьников и ее причины / Л. Г. Агеева ; под общ. ред. Ю. А. Клейберга. — Ульяновск : УлГТУ, 2010. — 180 с.
  2. Балл Г. О. Духовність професіонала і педагогічне сприяння її становленню: орієнтири психологічного аналізу / Г. О. Балл // Професійна освіта: педагогіка і психологія : українсько-польський щорічник ; за ред. Т. Лево- вицького, І. Зязюна, І. Вільш, Н. Ничкало. — К., 2000. — С. 217–232.
  3. Берулава Г. А. Методологические основы деятельности практического психолога: учеб. пособие / Г. А. Берулава. — М. : Высш. шк., 2003. — 64 с.
  4. Грись А. М. Теорія і практика підготовки психологів до роботи з соціально дезадаптованими неповнолітніми: монографія / А.М.Грись. — К.: Геопринт, 2013. — 280 с.
  5. Егоров А. Ю. Клиника и психология девиантного поведения: науч. издание / А. Ю. Егоров, С. А. Игумнов. — СПб. : Речь, 2010. — 398 с.
  6. Манилов И. Ф. Универсальные принципы психотерапии / И. Ф. Манилов // Психотерапия. — 2010. — No 10. — С. 35.
  7. Халкола У. Спектрокарты: краткое психологическое руководство по применению в психотерапии и психологическом консультировании / У. Халкола, А. И. Копытин. — СПб. : Речь, 2012.
  8. Щербина Л. Ф. Динаміка смислових структур осіб, залежних від психоактивних речовин, в процесі психологічної реабілітації: автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. психол. наук : 19.00.04 / Л. Ф. Щербина ; Київський національний ун-т ім. Т. Шевченка. — К. : Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2004. — 18 с.
  9. Юревич А. В. Методология и социология психологии / А. В. Юревич. — М. : Изд-во «Ин-т психологии РАН», 2010. — 272 с.

Grys Antonina Mykhaylivna

METHODOLOGICAL APPROACHES TO WORK WITH SOCIALLY MALADJUSTED JUVENILES

The paper describes methodological approaches to work with maladjusted juveniles used in modern psychological practice. Necessity of their examination from scientific and practical points of view was justified.
Potentials and limitations of traditional psychotherapeutic approaches to work with socially maladjusted juveniles were revealed in terms of their assessment by different authors: cognitive-behavioural approach, emotional stress psychotherapy, inward-oriented programs, which are currently the most widely applied at work with the specified group.

The sequence was defined for usage of the most effective methodological approaches based on practicing psychologists’ experience of work with socially maladjusted juveniles: visual and narrative, associative, process-oriented approaches. They allow a psychologist to objectify and make clear destructive materials from the client’s unconscious psyche sphere. Namely these approaches help a psychologist to identify those internal mechanisms that underlie deviant behaviour of juveniles, the mechanisms that maintain tension and existence of problems which become the target of psychotherapeutic influence after their conscious understanding.

The paper also presents briefly the focal points of researchers in this area concerning necessity to pay attention to certain personal formations of juveniles that become causes of deviations. These include: behavioural responses, values, the semantic field and a self-image, which is a global phenomenon that determines personal behaviour in social and cultural environment.

 

Будь-яке використання матеріалів сайту дозволяється лише із зазначенням авторства (Автор: Антоніна Грись) та активним посиланням на сайт ( www.antoninagris.com.ua )

Залишити відповідь